Восени так солодко чіплятись за минуле.
Раз прийшли у груди ті, кого нема вже,
З ними ті, кого не буде.
Іноді так солодко бити по собі минулим.
Знаєш, хтось у голові моїй прорізав дірку,
Звідти кіноплівка чорно-білим по живому ріже.

Тепер я знаю...
Тепер я знаю...
Тепер я знаю...
Тепер я знаю, як буває восени!
Восени!

Восени скрізь жовте, сині плями позникали.
Все даремно. Злива. Мокрі люди в однині.
І в ніч зникають з неба плями сині,
В тумані вчора сірі башти,
Зробивши сальто, листя вниз стрибало.
Іноді зненацька страшно.

Тепер я знаю...
Тепер я знаю...
Тепер я знаю...
Тепер я знаю, як буває восени!
Восени!
Восени!
Восени!
Восени!

Далі все мовчало довго,
Трохи змерзла, був ранок сивий,
Та новим асфальтом білим пішла додому.
Я та сніг не розуміли. Сталось що? Навіщо? Чому?
Що питала довго вчора... у мікрофона...

Тепер я знаю, як буває, як буває восени,
Я питала, я питала, може чув хто, може, ні.

Тепер я знаю, як буває...
Тепер я знаю, як буває...
Тепер я знаю, як буває...
Тепер я знаю, як буває восени...
Восени...
Восени...
Восени...