Мертві бджоли не гудуть…
Я вже налатувавсь на хвилю.
Можливо і не в тому суть,
Я пам’ятаю, як в неділю
Кривив душею перед нею,
Як я літав під небесами.
Я був на ти із чудесами,
Готовий вмерти за ідею.

Вона велась і усміхалась,
А я завівсь, як гвинтокрил.
А потім вкотре знов віталась,
Була без крил та відірвалась –
Полетіла у свій тил…
І так взлетіла…
Не боліла…
А я побіг -
Не наздогнав,
І не було
Тебе, лиш тіло
Дивилося у світ,
Який тобі віддав.

Усі ці меблі, цей непотріб
На правду і відвертість слів,
На сирість і невинність днів,
Я все закину в темний погріб.
На нас дивилися ці тіні
І без перерви на рекламу,
Не було видно наших тіней
Під дощовими  небесами.

А що було б, якби все втратило свій колір
І всі пішли, пішли через дорогу?
Зіграли б ми тоді оці всі ролі
Чи просто, просто, просто били б у тривогу?
Поранено багато частин тіла
Та все одно, все одно не видно крові.
Скажи мені про все, що так хотіла,
Тільки на зрозумілій мені мові.
Що треба нам - того не знаєм ми,
Що знаєм ми – того для нас не треба…
Та головне, щоб були всі людьми,
Та головне - підіймати очі в небо…