У тієї Катерини
Хата на помості,
Із славного Запорожжя
Наїхали гості.
Один Семен Босий,
Другий Іван Голий,
Третій славний вдовиченко
Іван Ярошенко.

— З'їздили ми Польщу
І всю Україну,
А не бачили такої,
Як се Катерина.

— Один каже: — Друже
Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцій Катерині.—

— Другий каже: — Брате 
Якби я багатий,
То оддав би я все золото
За одну годину.
Оцій Катерині

Третій каже: — Діти,
Нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини
За одну годину.

Катерина задумалась
І третьому каже:
— Є у мене брат єдиний
У неволі вражій!
У Криму десь пропадає,
Хто його достане,
То той мені, запорожці,
Дружиною стане.—

Разом повставали,
Коней осідлали,
Поїхали визволяти
Катриного брата.
Один утопився
У Дніпровім гирлі,
Другого в Козлові
На кіл посадили.
Третій, 
Славний вдовиченко,
Іван Ярошенко,
З лютої неволі,
Із Бахчисараю ,
Брата визволяє.

Заскрипіли рано двері
У великій хаті.
Вставай, вставай, Катерино,
Брата зустрічати.—
Катерина подивилась
Та й заголосила:
— Це не брат мій, це мій милий,
Я тебе дурила...
— Одурила!..—
І Катрина
Додолу скотилась
Головонька...—
Ходім, брате,
З поганої хати.—
Поїхали запорожці
Вітер доганяти.

Катерину чорнобриву
В полі поховали,
А славнії запорожці
В степу побратались.