Я виріс у хорошому районі.
Тому я не повідаю тобі про бідноту.
Доволі часто бачили асфальт мої долоні.
Доволі часто бачив я як вечір тух.

Доволі рідко у дворі я влазив в бійки.
Тоді Дотримався того,чого я мамі обіцяв.
Хоча тобі повідаю всього за дві копійки.
Як виглядає мордобій від першого лиця.

Ага, мої гримаси мало море ссадин.
Із них робити можна було плантації, розсади.
За дебошир мені можна було віддати всі посади.
Іще тоді сусід казав "Життя тобі засадить".

"Куди засадить ?" У вісім років я не втямив.
Доволі довгий час  ламав над цим макитру.
Таки життя заставило мене прийти до тями.
Хоча як і раніше, я хилюсь від вітру.

Ніч, накриє наше місто легким вітром. (А ми усе ще йдемо, взяті у покут думок.)
Днів, залишилось так мало, що ваблять світлом. (Закуті теплим пленом,у грі ми губим звено ми Грієм губи з вином.)

Я вірю тільки тишині.
Не вийде бути тихше ні.
Тшшшш, Для мене місто не спить.
Коли я сісти не встиг, для себе я місце мостив.
Серед байдужих поглядів, Серед бездушних омутів.
Навколо погані та гніту.Байдуже то зима чи літо Тепер ми двоє проти світу.
І нехай мене заставить він. Змінити мій повільний плин.
Збагнути, що не треба змін. Збагнути, що...