Тартак - Понад Хмарами

Понад хмарами зорі парами розсипаються.
 Понад росами верби з лозами колихаються.
 Місяць світиться – світло сиплеться діамантами.
 Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.

 Ти знаєш, як я за тобою сумую.
 Я не знаходжу собі місця –
 Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
 Вулицями міста.
 Самотнього, як я, самотнього, як ти.
 Міста, що поєднало мене з тобою,
 Міста, що розлучило тебе зі мною.
 Я хотів би запитати – навіщо?
 Та замість відповіді тільки вітер свище…
 Десь там – у безлюдних провулках,
 Де лиш бродячі пси блукають,
 Шукаючи притулку,
 Шукаючи поживи.
 В них в очах давно нічого не жевріє,
 У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
 Їх нічого вже не гріє…
 Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
 Просто втікаю сам від себе.
 В своїй уяві знову йду до тебе,
 Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
 Одного цілого –
 Ніжного та сильного, чорного та білого.
 Можливо, я смішний,
 Можливо, я занадто романтичний,
 Такий однаково знайомий та однаково незвичний. 
 Все просто – у моїй душі горить багаття!
 Але я хочу помовчати…
 Тепер ти маєш щось казати, Катя!

 Понад хмарами зорі парами розсипаються.
 Понад росами верби з лозами колихаються.
 Місяць світиться – світло сиплеться діамантами.
 Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.

 А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
 Тому що кожний новий день дає мені нову надію 
 На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
 Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
 Куди мені себе подіти доти, 
 Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
 Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
 Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
 Коли мене в свої обійми забереш ти –
 Мене всього, без залишку, без решти?
 Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
 Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
 А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
 Щоб ніч минула, зникла самота
 І я таки дійшов до тебе?
 Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
 Можливо, трошки легше…
 Можливо, значно важче…
 Ти потерпи… Я потерплю –
 Недовго вже чекати!
 Але я знову замовкаю…
 Тепер ти, Катя, маєш щось казати!

 Понад хмарами зорі парами розсипаються.
 Понад росами верби з лозами колихаються.
 Місяць світиться – світло сиплеться діамантами.
 Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами