Скільки марних слів ми чуємо щодня?
Країна у нас єдина! Україна для нас одна.
З теле-радіо ефірів ллється одна лише брехня.
Від тих в кого честі давно вже нема.
А хоча б хтось із них згадав би історію.
Скільки невинних людей було закатовано!
Закривали роти, як тільки могли,
Але Вкраїнський дух, не перемогли.

Україно, прокидайся! 
І кайданів позбався!
Україно, прокидайся! 
І кайданів позбався!

Ті, що посіли високо-впливові посади.
Переживають за місце, яке називаю я задом.
Стягнути з людей усі можливі гроші.
З руками в крові кричати, які вони хороші!
Та коли ж зрозуміють вони, що не вистачить сил.
Свідомим людям не підніматися з колін.
У жилах прокинеться кров козацького роду.
Вільного, віками не скореного народу.

Україно, прокидайся! 
І кайданів позбався!
Україно, прокидайся! 
І кайданів позбався!

Я не хочу бути чужим пішаком,
Не бажаю носити металевих оков.
Не прагну голову під гнітом склонити.
Я мрію життю щасливому радіти.

В країні, яку будують люди,
А не бидло-покидьки снують усюди.
І я не один прагну такої мети,
А що треба тобі?! Це скажи мені ти!

Україно, прокидайся! 
І кайданів позбався!
Україно, прокидайся! 
І кайданів позбався!