Я кохаю ту шалену та світлу,
 Яку шукав у вогні та повітрі, блукав по світу,
 Волосся якої так лоскоче мої руки,
 Губи якої вже ніколи не забути,

Її очі – як два глибоких океана,
 Її погляд – здається це омана,
 Долоні до неба, летіти десь над землею,
 25 годин на добу прокидатись із нею,

Витонченні ноти я для тебе зіграю,
 Підійму у повітря їх, та зберу у зграю,
 Мій рай це твоє серце – подаруй мені,
 А на прозорій воді я бачу листя моїх мрій,

Поруч стежка до тебе, відображення лиця,
 Перевірив всі шляхи, але нема кінця,
 Обійшов пустелі, переплив моря,
 Не знайшов, але вірю в нашу казку наче немовля!

А я не зможу прожити це життя без тебе,
 І якщо я помру – заберу тебе з собою в небо,
 Без твоїх обійм помираю, більше не існую,
 На білих стінах олівцем твоє ім'я малюю.

Дощ нещадно б’є краплями по склу,
 Наберу у долоні та зліплю тебе з піску,
 Відірву частку душі – вона тепер твоя,
 Але марно нажаль, тому що не Бог я,

У відчаї повернусь назад на 3 роки,
 Коли в твоєму серці було пусто, а в моєму спокій,
 І як сокіл, був спритним та запізнився,
 Закохався але не залишився,

Я так хотів би бути татом твоїх дітей,
 Та той хто не зупиняється завжди вперед іде,
 Тепер у цій кімнаті охололи батареї,
 Зупинилось серце, зачинились двері,

Та все одно колись я для тебе зіграю,
 Підійму ноти в повітря, та зберу у зграю,
 Мій рай це твоє серце, яке не нажелить мені,
 Та ще пливуть по воді листя моїх мрій!

А я не зможу прожити це життя без тебе,
 І якщо я помру – заберу тебе з собою в небо,
 Без твоїх обійм помираю, більше не існую,
 На білих стінах олівцем твоє імя малюю.