Знов зозулi голос чути в лiсi,
Ластiвки гнiздечко звiли в стрici.
А вiвчар жене отару плаєм,
Тьохнув пiсню соловей за гаєм.

Всюди буй но квiтне черемшiна,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вiвчера в садочку, в тихом укуточк у
Жде дiвчина, жде.

Їшла вона в садок пов з осокори,
Задивилась на високi гор и,
Де з берiз падають чистi роси,
Цвiт калини приколола в коси.

Вже за обрiй сонечко седає...
З полонини iй вiвчар спiває:
“Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в ко шару.”

Ось i вечiр. Вiвцi бiля броду
З Черемоша пьють холодну воду.
А в садочку вiв чара стрiчає
Дiвчинонька, що його кохає.