***
        “Українцям”

Одна країна, одні Батьки.
Одна вера, одни пути.
Немає єдності, втрачаємо зв’язки.
Клянемся в верности, а сами враги.

Сотні років народ мордували,
Нашу мову, культуру, незалежність топтали,
В Сибирь, тайгу интеллект отправляли,
Заработанный хлеб силой забирали,
Землю, віру, жінок ґвалтували,
Братів на смерть у війни кидали,
От искусственного голода деды умирали,  
Патриотов земли у стен расстреляли,        
Радіація у дітей майбутнє вкрала,              
Скільки ще знущань дозволяли?

Дурні, бо бідні, ну, бідні, бо дурні,
Поменять мышление надо силы нам найти,
Моя хата скраю, і нічого я не знаю,
Отказав друзьям, они в беде тебя бросают!

Що ж тепер усім нам робити?
Треба ж нам всім разом якось далі жити!
Постепенно человечность теряем свою
Без неё забываем ценности, семью,
Як дитина звернеться і руку простягне,
Людина відвернеться і геть прожене, 
А случится с нами какая беда,
Позовем на помощь – в ответ тишина.
Скільки будемо знущань дозволяти?
Скільки будемо осторонь стояти?

Найбільше нам життя руйнують в Україні,
Байдужість, заздрість, підлість нашої людини,
Обещаем верность мы любимой половине,
Хотим увидеть патриота в своем сыне!

Не можу більше я так осторонь стояти,
Повинні один одного за руки міцно взяти,
Пойми, что в жизни Нет! легкого пути,
Поменяй свой мир, должен силы ты найти!