Як я проводжала милого із дому:
«Не забудь в поході та вертайсь живим!»
І поїхав милий, з-під вогню і грому
Хусточка червона розцвіла за ним.
Хусточку червону я подарувала.
Вишиту барвінком у тривожні дні.
Як я дожидала, як я виглядала! —
Може, прийде звістка радісна мені?

Та не всім, як видно, добрі будуть вісті.
Одлетіло літо, одійшла зима,
Їдуть піхотинці, вершники, танкісти,
А мого між ними, а мого нема.
Тільки десь надвечір, під липневу зливу,
Вийшла за ворота — кінь в полях біжить,
Обірвавши повід, розметавши гриву, —
Хусточка червона на сідлі лежить.

Я не похилюся, з горя не заплачу,
Про коня сусідам слова не скажу,
А любов юначу, а печаль гарячу
Хусточкою тою щиро пов’яжу.
Вийду за ворота, стану, як тополя, —
Хусточка червона в далі голубій,
Хай бійці в дорозі і танкісти в полі
Милих споминають, ідучи на бій.