слова залишаться сором’язливим мовчанням,
червоним олівцем на папері
стигнути конвертами у кишенях.
замість привітання 
я втупивсь в двері

скільки ще кораблів розіб’ється об "завтра",
і під воду підуть ті,
хто продовжує топити свої обіцянки
і бити ногами по воді

так, що по плесі розходяться кола?
важкими ударами в груди
такі здатні лиш бризки здіймати навколо
і, може, ще потонути.

чи потрібно комусь добиватися правди,
шукати її серед слів?
скільки ще кораблів розіб’ється об "завтра"?
скільки ще кораблів?

і ходжу туди-сюди під вікнами,
що байдуже кліпають занавісок повіками.
чи побачимось ще колись ***?
чи розійшлися навіки ми?