Котилась, ген, голова,
У голові гарцювався леґінь,
В руках у легіня трут і кремінь,
Навколо вже палає трава.
Над головою – іржавий дзвін,
В очах у неї – країна болі,
І в тій країні повії волі жнуть
Перезрілий полин.
Піє в мороці стоголосий птах,
Як звіє морок – то сам зітліє
І власним тліном міста покриє,
Та й спочине в степах.
Силою долі,
Великоднем,
Красно вінчались
Біль із Вогнем.
Навколо Болі
Вінчаної
Цвинтарем диким
Грають вогні.
Котилась голова повз ті вогні.
Заблукали вогні та й під самі зорі.
І в тому наче веселому горі –
Плач світами.
Скривдженого дня
Не зріє світом вже голова,
Не піє птах – нині спочиває.
Тліном проміння грає –
Світає.
Силою долі,
Великоднем,
Красно вінчались
Біль із Вогнем.
Навколо Болі
В чистому полі –
Древньому лоні –
Світає.