Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай! 

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться в полі туман. 

Став ніби чарівний, промінням всипаний,*
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункій та високій осочині
Листя пестливо тремтить.
Ген на стрункій та високій осочині
Листя пестливо тремтить. 

Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса
Зірки он миготять попід тополями —
Так одбиває роса.
Зірки он миготять попід тополями —
Так одбиває роса. 

Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу. 

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — ні вітру, ні хмар,
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.