Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю, та ще й співаючи.
Орю свій переліг — убогу ниву! —
Та й сію слово. Добрі жнива 
Колись-то зійдуть. І дурю 
Себе-таки, себе самого...
Орися ж ти, моя ниво, долом та горою! 
Та засійся, чорна ниво,  волею ясною!
Орися ж ти, розвернися, полем розстелися! 
Та посійся добрим житом, долею полийся! 
Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино! 
Та посійся не словами, а розумом, ниво! 
Вийдуть люде жито жати, веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж, убогая ниво!!!
Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?

Дурю! Бо лучче одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на Бога!
_____________________________________________