Сергій Мартинюк
я твій

Уявляти твоє запатлане волосся
Ми вперше цього літа під дощем й здалося
Босоніж по тротуарах через сонне місто
Я цілую твої родимки і в серці тісно

Не знаходжу більше слів а ти в пітьмі знаходиш
Мої губи навпомацки пальцем проводиш
По найтонших моїх струнах вибухаю сонцем
Світ міліє коли поруч ти аби надовше

Я твій
Я твій
Зацілований до смерті 
Але живий
Я твій 
Я твій
Відпускай мене тримаючи
у космос пустий

ціла ніч попереду, підвіконники й дощ
нам співають і хочеться відірватись від площ
і розтанути в краплях в піднебесних краях
твої плечі в обіймах моїх але як
розказати тобі як повітря зникає
коли твій телефон все не відповідає
й де на цілій планеті відшукати те місце
де без тебе було б мені добре та звісно

приспів

уявляти твої такі турботливі пальці
коли ти моїх губ ними ніжно торкаєшся
серед сотень імен твоє на доторк впізнаю
телефонуй частіше тут на тебе чекають