Слова: Леся Українка
Виконують: Сестри Тельнюк

Не кажіть про безсмертя, якого нема.
 Є любов, є страждання, є світло й пітьма.
 Є хмарин призахідних волокна руді.
 Є вогненні зірниці, що сплять у воді.
 І краса твоїх віч, і сльози гіркота –
 Час долає усе, невгамовно зміта.
 Лиш одне не вмира, не зника, не згаса –
 Це буденна земля, ці святі небеса...

 І без упину плине світ –
 Ніхто спинить його не в силі.
 Верба зростає на могилі –
 Вже тій вербі десятки літ.

 І одцвіли твої сади,
 І заросли твої сліди,
 І час жене свої спіралі
 Все далі й далі, далі й далі...

 Реве-гуде негодонька,
 Негодоньки не боюся,
 Хоч на мене пригодонька,
 Та я нею не журюся.

 Гей ви, грізні, чорні хмари!
 Я на вас збираю чари,
 Чарівну добуду зброю
 І пісні свої узброю.

 Дощі ваші дрібненькії
 Обернуться в перли дрібні,
 Поломляться ясненькії
 Блискавиці ваші срібні.

 Я ж пущу свою пригоду
 Геть на тую бистру воду,
 Я розвію свою тугу
 Вільним співом в темнім лугу.

 Реве-гуде негодонька,
 Негодоньки не боюся,
 Хоч на мене пригодонька,
 Та я нею не журюся.