Хто там по дорозі йде до Вифлеєму,
Що се за невіста пречудна при нему.
То Марія Діва, Йосиф коло Неї
Йдуть шукати місця, у рідні своєї.

Дармо довго ждали в кревних під дверима,
Цілі вже дрожали від вітру і зимна.
Одні хоч вчинили, другі не прийняли,
Інші перед ними двері зачиняли.

Не йшли у гостинну, бо їх серце чуло,
Що там для Ісуса вже місця не було.
Пішли ген за місто у яскиню темну,
Де Марія Діва клякнула на землю.

А Йосиф старенький вийшов у ту хвилю
Щоб дров назбирати, огріти яскиню.
Огонь розпалити, щоб тепліше було,
Щоб Дитятко Боже так зимна не чуло.

Аж тут залунали голоси предивні.
Стали відбиватись чудно мелодійні.
Оглянувся Йосиф, яскиня вся ясна,
Ангели співають, звізда світить красна.

Біжить Йосиф спішно, Богу поклонився,
Що для нас з любові в яслах положився.
З ними він співає: «Тіштеся всі люди,
За гріхи покайтесь, Він нам все забуде !»