Я не знаю, що робити… Я не знаю, що казати… 
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати… 
Щоб тебе причарувати – на секунду, на хвилину… 
Бо таких, як я, – багато, а така, як ти, – єдина… 
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни. 
Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом. 
Шепочу слова кохання – ледве чутно… Тихо-тихо, 
Адже ти мої зізнання все одно зустрінеш сміхом…

Але мов солодкий гріх – 
Твої губи, твої очі! 
Залишитися без них 
Я не можу і не хочу! 
Знову сам себе зриваю – 
Залишаюсь і зникаю… 
Що знаходжу, що втрачаю – 
Я не знаю, я не знаю…

Захлинаючись у хвилях твого збудливого сміху, 
Поринаю в божевілля і шукаю в ньому втіху… 
Сподіваюсь на відлигу – це для мене надважливо, 
Бо пробити твою кригу неможливо… Неможливо!…

Адже мов солодкий гріх – 
Твої губи, твої очі! 
Залишитися без них 
Я не можу і не хочу! 
Знову сам себе зриваю – 
Залишаюсь і зникаю… 
Що знаходжу, що втрачаю – 
Я не знаю, я не знаю…