Музика Олександра Злотника
Слова Степана Литвина

Мені здавалося як лілії зривав,
що тих квіток у нас немало.
Я їх коханій дарував, я їх коханій дарував,
мене кохана цілувала.

А білі квіти юнаки несли в човни,
а білі квіти рвали всюди.
І важко плакали вони, і важко плакали вони,
і важко плакали, мов люди.
і нас покинули вони, і нас покинули вони,
немов любов, що вже не буде.

Уже літа на білих конях пропливли.
По білих квітах геть промчали.
І квіти вже не зацвіли, і квіти вже не зацвіли,
де нас кохані зустрічали.

Ой хто ж так ніжно їх лілеями назвав?
Немов признався у коханні!
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав,
що людям тих квіток не стане?
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав,
що ці квітки для нас востаннє!

Ой хто ж так ніжно їх лілеями назвав?
Немов признався у коханні!
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав,
що людям тих квіток не стане?
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав,
що ці квітки для нас востаннє!