Пиздиш хуйню – ростеш дибілом, друже,
Мізки напружив, очі замружив дуже,
І серед вас я своє коло звузив,
Не з вами люди, давно це тру вже.

Мені не треба зараз, ідеї ваші,
Я не з параші, я лиш тут на своїй паші,
У кожній пащі я чув лише образи,
Та не образу я розкидав в рядках по разу,
Мій сон іде, хоча живу тільки тут,
І вигрібають тонами з душі ваш бруд,
Посеред брут, дітей загнав у кут,
Мій вихід – правда, не аморальність і фаст-фуд
Буран в душі, не допоможе більше кава,
Моя вистава пішла вперед супроти нраву,
Відкрию двері у світ думок, де все по-праву,
Та лиш завіса - перепона, всім вам браво!

Класичний друг, це той, хто не покине,
А я як пес серед вокзалів мрію,
Я маю мрію, і хоч живу по плану,
Ідеї, графіки, я вдосконалень всюди прагну.
І мій запас звучить тепер без матів,
До цих уйобків, до дурнів й різних їбанатів,
Як циферблата і замість мізків вата.
Посеред дурнів ніколи не побачиш брата.