Як волхв Вiщий Чара до народу мовив слово, то
 було то слово наче пiсня, що здiймалась над лiсами
 Вiн казав, що досi ми мечем i волей славу
 здобували, бо ми вiру нашу рiдну мали
 А коли ми зрадимо батькiв та вiру їхню то
 постане рабська вiра, що пригнобить волю орiянську
 Отже, Володимиру, наш княже, ти не зраджуй рiдну
 землю, щоб не вмерла гордiсть наша та слов'янськя Воля!
 Та Володимир-зрадник не послухав доброї поради
 Зрадив матiр Орiяну, прийняв вiру християнську
 I почав палити села та на вiру навертать людей
 На вiру християнську, вiру неслов'янську
 Але Чара, вiщий волхв, грекам не скорився
 Вiрним орiем зостався, славом залишився
 Грек Архандонiс послав воїнiв-варягiв
 Щоб скорити волю стiйку непокiрних славiв
 Кiрiос елейсон, кiрiос елейсон, говорив ерей Архандонiс
 Запалили воїни-варяги орiїв Святиню, орiїв великих
 Та горiли письмена святi народу Орiяни, теси з молитвами волхвовськими
 Прапори прославленi в походах Князя Святослава полум'ям горiли
 З палаючої Святинi вивели старого
 Тата Чара Вiщого та на розп'яття
 "Ще то буде помста вам за муки Орiяни
 Ой, стрiчай, Дажбоже-тато, я iду до тебе!"
 Та й варязькiї мечi груди прокололи
 Старому Вiщому Чарi, Перуна синовi
 Смерть його лягла печаттю совiстi людської
 На охопленi вогнем письмена святiї