Вийшов заєць з нори і подавсь добувать собі корму. Пробіг з гону, дивиться — біжить до нього вовк. Давай він тікати. Зупинився, озирнувся кругом — нема нікого. Заєць тоді почав щипать травку. Не довелося бідязі десять раз щипнуть трави, дивиться — підкрадається до нього лисиця. Заєць знов пустився тікать без оглядки. Біг, біг; поки скрився з очей од лисиці. Зупинився, сів у бур’яні, прищулив вуха і лежить, важко дихає. Не встиг іще гаразд опам’ятатись, чує — в бур’яні щось зашелестіло.
Заєць знов кинувся тікати» Вибіг на чисту поляну, озирнувся кругом — нема нікого. Він тоді з жалю і досади почав плакати і причи- тувати:
— Навіщо я такий нещасний вродився? Всі мене зобижають, усіх я боюся, од усіх тікаю, не маю покою і на одну хвилину. Хоч би одна яка-небудь звірина боялась мене і то б не так було досадно. Піду я до річки та утоплюсь; як так жить, так краще душу свою загубить.
Побіг заєць до річки топиться; добіг до бере¬га, а там сиділа жаба, злякалася зайця — бульк у воду! Заєць зупинився:
— Е, стій! в на світі такі, котрі мене бояться, і то живуть, а чого ж мені не жить?
Вернувся заєць додому.