Тут вітер пестив колони Еллади,
І дув у вітрила дракарів,
Тут обрій пропахнув чебрецем до лиману,
І промені тануть багряні.

Тут хвилі вмирають на дніпровських порогах,
Тут навіть могили із каменя,
Тут тілом козацьким засіяні луки,
Тут місяць рида між курганів.

Тут кров степами текла червоніла,
Вирувала, бажала до моря,
В тім морі кривавим, на скелях із гніву,
Засяяв нескорений острів.
Тут завше лунали залпи знарядь,
І чутний був ворона лемент.
Січ гомоніла, грозою гриміла,
Звільняти батьківські землі

Січ!

Тут чайки козацькі щораз борознили,
Хвилі біля цих берегів,
Волю свою окропляючи кров'ю,
Лишаючи прах ворогів.
Тут люди, народжені з чистої криці,
Святили ножі на світанні.
Тут епос творили своїми руками,
Казали собі як в останнє:

Встань з колін!
Встань у зріст!
Де твій дім?
Схаменись!

Встань з колін!
Встань опліч!
Тут твій дім!
Вільна січ!

Тут вітер пестив колони Еллади,
І дув у вітрила дракарів,
Тут обрій пропахнув чебрецем до лиману,
І промені тануть багряні.

Тут хвилі вмирають на дніпровських порогах,
Тут навіть могили із каменя.
Тут небо реве палає і стогне,
Тут залізна земля титанів.

Січ!