Поміж верстатів масло жовтими калюжами.
І супорта поїли направляючих,
Це D-500 ніколи, звісно, не одужає,
Нове тисячоліття не було вражаючим.
Усі безглузді заходи колись проваляться,
і він зупинеться і поглине мартен,
Людина не залізо, тобто не ламається,
Але ніколи так не проживе...

Без відпусток і без вихідних,
Без перерви на обід, просто так для всіх,
Під пекучим сонцем ми підталий сніг,
Скільки б ти так зміг, просто так, для всіх?
Відпусти мене, припини слова,
придивись навколо - те, чого не чекав.
Всі мої пісні, все, що я писав,
я не тим живу, ніхто мені не сказав...

Шпарини зморшками поміж колон,
є трохи сили ще єднати береги,
ніхто не привертав любов твоїх долонь,
ти просто так їх любиш, просто так їх любиш...
Сторіччя босими ногами у воді і вдома,
якби хотів - руками ванти розірвав, 
але у кожну мить когось несеш додому,
там не пробачать, фразі: "я не знав..."