I
Моя Пенелопа! Я, по-перше, 
далеко. Я був парубок моторний. 
Лелеки бачили, як рушив я на південь, 
рушив я на південь, бо набридло все. 
До того ж те, що далі завжди краще ніж те, що поруч
Твоя краща здобич — ще не здобута здобич.
Диви-диви-диви — які жовті жнива під обрієм
А ті, що під ногами вже стомлені, зломлені
Рушив я на південь, були поруч люди
Казали:тік-тік-тік, рушимо швидко. 
Усюди буде нам дім. Усюди небо нам стеля.
Пливи-пливи, мій корабель, корабель пливи…
ТІкаю

II
Плили ми морем. Бачили гори. 
Великі, до неба. Чули там гомін. Моря 
стогін. Хвилі кричали, як діти, що вночі 
плачуть у розпачі. На це диво дивились ми довго.
Потім набридло. Люди казали,
що далі будуть хвилі гучніше, море синіше
жнива жовтіші. Так і було, поки не 
опинялись ми поруч. Краща здобич — ще не здобута здобич
Плили ми далі. Мріяв я - тобі розповім,
як воно — збирати вдень сльози, щоб
ніччу пити їх серед пустель сивих.
Пливи,пливи мій корабель, корабель, пливи
ТІкаю

III
Моя Пенелопа! Я вже не пам'ятаю, 
хто ти. Кого повиваєш зараз та хто поруч плаче. 
Я питаю, у відповідь виють болота. 
П'ють свої сльози, питають: хто там, хто там...
Чому істота тягне за собой хвору душу
Рушив я на південь. Тепер мушу шукати північ. 
Колись були люди поруч. Люди…
Залишив їх під обрієм стомлених, зломлених
Те, що поруч цінуєш, поки не втратиш дотик
Лелеки бачили все, хто з них ти, Пенелопа?
Може, було так, може це росповіли пустелі
Поки пливе мій корабель-корабель, пливе
ТІкаю