Химерний цвіт
У пітьмі століть
Розквітає раз на людське життя,
Поглинає світ
Його дивний плід
Крізь тонку межу, межу небуття.

Дивний хижий плід, спраглий нових душ,
Поглинає світ, тільки лиш поруш
Тут тонку межу, межу небуття...

Ми діти снів,
Ваших вчених слів,
Нам відміряв вік гострий меч війни,
Ми дити сліз, ми лише ескіз,
А картину куль малювали ви.

Нам відміряв час гострий меч війни,
Поглинають нас нескінчені сни -
Коли ж прийде той, хто розбудить нас?

Квітка забуття, передвічний хміль
Коло розімкне і втамує біль,
Хто її знайде, хто розбудить нас?

В кого стане сил і снаги терпіть,
Хто згорне роки у єдину мить,
Із безодні снів порятує нас?