а поки я на роздоріжжі
стою і думаю, куди звернути,
ти ухиляєшся від вітру, 
який почав нестримно дути
у наші вежі, скелі, стіни
у наші сни, серця і тіні
десь поміж нігтів, поміж пальців
поміж волосся вдень і вранці,
бо все для тебе надто просто
навіть мої складні етюди
ти виставляєш вмить на посміх
а я стискаю сум у грудях.
ти думаєш, що треба просто знати
моє ім’я чи кілька моїх звичок
мене чи слід мій доганяти
між інтервалом електричок.
ти думаєш, що треба лиш мовчати
як я просила - просто бути…
мої тривоги оминати,
щось пам’ятати, щось – забути.
я не хотіла це казати,
але ковтнути теж не можу.
якщо ти хочеш мене мати, 
зроби усе.
я допоможу. 

Ірина Мороз (с)