Як добре те, що смерті не боюсь я 
І не питаю, чи тяжкий мій хрест. 
Що вам, богове, низько не клонюся 
В передчутті недовідомих верств. 

Що жив-любив і не набрався скверни, 
Ненависті, прокльону, каяття. 
Народе мій, до тебе я ще верну, 
І в смерті обернуся до життя 

Своїм стражденним і незлим обличчям, 
Як син, тобі доземно поклонюсь 
І чесно гляну в чесні твої вічі, 
І чесними сльозами обіллюсь. 

Так хочеться пожити хоч годинку, 
Коли моя розів'ється біда. 
Хай прийдуть в гості Леся Українка, 
Франко, Шевченко і Сковорода. 

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, 
Уже не ремствуй, позирай у глиб, 
У суще, що розпукнеться в грядуще 
І ружею заквітне коло шиб.