« 1942 »

Послухай онучку, воєнний летить літак,
з часів, де навкруг: землянки або траншеї,
де стріляли у спини своїх і чужих і євреїв,
де вмирали за просто так.

Там ікони міняли на кусень черствого хліба.
Там, діти – батьків, а батьки – хоронили дітей.
А Бог не прийшов, іскру не подав Прометей.
Прийшла тільки смерть і… погибель.

Послухай онучку, ці очі бачили крові,
більше, ніж ти – будь чого в цім житті,
бо кати розпинали на вулицях, без хрестів.
Зараз терпну на кожному слові.

Послухай онучку, благаю, послухай й прости.
Я також свинцем ціляв у ворожі спини,
бо серце – із плоті, серце не з каменю й глини.
Я також стріляв і мстив.

Ну все, витри сльози. Знаю, що пам’ять не згасне.
Я, мабуть, не з’явлюсь більше до тебе в сни 
але ти приходь, на цвинтар, хоча б щовесни
і пам’ятай про мене лише прекрасне.

( На світлу згадку про дідуся Степана, вічна тобі пам’ять. )

___________________________________________________
© Підфігурка
[justforyoursoul|Читати ще …]