Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться в полі туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.

Небо глибоке, засіяне зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними по-під тополями, 
грає краплиста роса

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірна, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар,
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, мов жар.