...Де списи смерек пронизують небо,
Таке низьке й похмуре таке,
В той час, як зима змінює осінь,
Та снігом приходить в повітря гірське...

Саваном вкриває килими моху,
Що стеляться долу поодиноких стежок,
Котрі чорніють сплетінням драконів...
Йде Чорнотроп...

Я задихаюся чистим повітрям,
Морозним, крижаним...
Мій розум падає в темну Безодню
Й реальність впадає за ним.

Душа б'ється птахом, рветься на волю...
Лети!
Бажання спинити ту мить, завмерти...
Та серед того сонму залишитись назавжди.

Скитаючись в краї тім без надії
Віру знайти, що теплом живить тіло...
Під небом похмурим кров крижаніє
У жилах... Лише Безодня чорніла...

- Я пам'ятаю, хвалився ти вірою...
Чи маєш ще її?