В мене обмаль часу, як і кількість слів
щоб знайти нове життя, яке так хотів,
щоб змінити назавжди, а краще назавжди,
стан, коли вже тиша починає скаржитись,

коли тобі не кажуть, не вбачають почуттів,
а ти пробачиш, щоб з серця струсити пил,
щоб не лишитись на одинці в цій кімнаті,
мені знову доведеться тебе обійняти,

Обійти навколо, та не знайти найкращу,
так складається, що любов завжди пропаща,
залишає слід, що не згине у столітті, 
якщо хоча б комусь, була знайома ця мить,

Зараз знову, знову буде не до сміху,
все лишити, всі слова твої до вітру,
і вже не варто бачитись, але варто жити, 
тому я буду вірить, що вмиєте любити.

Якщо тобі скажу я слово, мабуть не треба,
захлинає в серці кров, знаю тебе,
мабуть єдина в цьому світі, і де я не був,
мабуть ти любов, і моє небо,

Якщо тобі скажу я слово, мабуть не треба,
захлинає в серці кров, знаю тебе,
мабуть єдина в цьому світі, і де я не був,
мабуть ти любов, любов, любов.

А раптом ця історія, залишиться назавжди,
мені підкажуть почуття, навіщо скаржитися,
лише емоції, які повіяли нами,
лише в моїй уяві, мир яскравий,

це трохи більше ніж умова моя,
мені не важко знаю, важко забути почуття мої,
і скільки раз, я не благав себе,
навіщо сам туманний, і дійшло лише тепер,

я пам'ятаю кожний крок, я вірю,
що є для цього наша вира, і моя надія,
і ти кричав нам треба трохи часу,
глибина моїх слив тепер немов причасна,

навіщо нам, відкладати все на завтра,
навіщо вам, ставити рамки у часу,
і поки віра є, будь-яке слово пусте,
і поки ми живемо, наша любов є.