Ой, чого калина віти похилила –
Чи багато квіту, чи важка роса?..
Ой, чого так рано мама посивіла?
А була ж у неї золота коса.

Мамине безсоння, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,
В коси заплітає сивини печаль.

Стеляться тумани долами-лугами,
Стеляться тумани на глибокі сни...
Гей, дорого дальня, поверни до мами
Буде в її косах менше сивини.