Якби я був Полтавським соцьким,
Багато б дечого зробив:
Земля була з одної каші
Та жирних гарних потрохів.

По берегах ходили б свині.
А в річці – галушки б варив.
На вербах скрізь росли б ковбаси,
А листя все було б з млинців.

А Чорне море було б з пива,
Дніпро вишнівкою текло.
Дунай прилив би нам слив'янки,
Горілки де-не-де було.

Криниці були б з добрим квасом,
Таким, щоб в носі закрутив.
І чоловік з похмілля часом
Скільки хотів би, стільки й пив.

Старі баби і молодиці
Знову дівчатами були:
Чорняві, гарні, круглолиці,
Як тії маківки цвіли.

Я зиму зовсім скасував би,
І на землі була б весна.
Про сніг ніхто не споминав би,
І літо в нас було щодня.

Не треба було б нам одежі,
Ані чобіт, ні жупанів.
Ходили б, як святі на небі,
Без сорочок і без штанів.

А всі дівчата й молодиці
Були б всі гарні на підбір:
Рум'яні, круглі, білолиці.
Хто з ким хотів, той з тим і жив.

Усі війська я скасував би.
Усіх гетьманів і царів.
Війни ніколи не бувало б,
А тільки музика та спів.

Якби я був Полтавським соцьким,
Багато ще чого б зробив,
А поки, хлопці, прощавайте,
Коли б хтось шию не набив.