На тому березі, де верба миє коси,
Де двоє коней звели шиї лебедині,
Так пахли медом розкуйовджені покоси -
На Україні, Боже ж мій, на Україні!

Де зачепилися за хмари осокори,
А зранку трави - у коштовному камінні,
Там, де грудьми годують небо сині гори -
На Україні, на далекій Україні!

На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій,
Де сієш жито, а полини - з борозни!
Відкіль так гірко відлітали ми у Вирій,
Що вже й навряд чи сподівалися весни...

Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути,
А пісня може і скалу розворушити...
І вже не думаєш: там бути чи не бути,
Бо те однаково, як жити і не жити!

У теплім Вирію удосталь хліба й квіту,
Так само приязно сміється сонце з неба...
А ми співаємо слова із "Заповіту",
І мимоволі приміряємо до себе...

Не ті про кров слова - вже кров не проливайте!
Її доволі проливалося донині...
А серце просить: "Як умру, то поховайте
На Україні"... На далекій Україні!
На Україні, Боже мій, на Україні...