Мені казали, що в мене немає голосу,

Темне минуле і труднощі з алкоголем,

і, як інколи пишуть газетні полоси,

змішую пиво з горілкою, риму – з болем.

Мені казали, що в моїх віршах брудно і холодно,

Біблійний туман і печаль вокзальна.

На це кажу: у моїх віршах вітри, як жіночі стогони:

Помірно-континентальні.

Мені все частіше плескали і подавали келихи,

Казали: вірш – це ріка, яка тече до небесної брами.

Але ж у цієї річки є всього два береги:

Один у пеклі, а інший – під моїми ногами.

Бо слава приходить, лягає під тебе і промина,

І книги твої на самокрутки колись порве.

А вірш – це вміння сказати оці найпростіші слова:

Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе.

Я думаю, що поезія - це коли ти програвся в карти,

Коли туз накриває даму, і ти виходиш курити.

Коли ніч огортає місто і вже не смішать жарти,

Бо в повії, яку ти зняв, на горлі сліди від бритви.