Догорає калина на вітрі вчорашньої слави
І бентежний  полин ностальгією теж відгорів,
Україно моя, молода і незряча державо,
Дай мені зрозуміти  шляхи твоїх поводирів.

Так бентежно до тебе ішли і князі і холопи
І топтала орда твій народ на дорогах столітть,
Припинали тебе до галер і Росія й Європа,
А в Стамбулі і досі ще плач Роксолани стоїть.

Хто ти є, Україно? Хто ти є, Україно, земля, чи окраїна княжа,
Хто ти є, Україно, доки будуть глумитися з тебе чужі і свої,
Хто ти є, Україно, і коли ж то нам Бог вірний шлях із туману покаже,
Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї,
Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї.

Це за тебе ішли Січовії стрільці брат за брата
І в Сибірських копальнях молились на твій образок,
І в далеких  Канадах клялися тебе захищати
Українці мої, мій відірваний вітром листок.

І, нарешті, ми стали  Держави своєї обранці,
Кольори прапорів щиро нам затуманюють зір,
Тільки я все ж боюся, що завтра прокинуся вранці,
А надворі нема України - лиш віз на Сибір.

Хто ти є, Україно? Хто ти є, Україно, земля, чи окраїна княжа,
Хто ти є, Україно, доки будуть глумитися з тебе чужі і свої,
Хто ти є, Україно, і коли ж то нам Бог вірний шлях із туману покаже,
Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї,
Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї.