Старі дуби, спасибі вам за осінь,
За відлітання радості і птиць.
Ще, певно, я затуркана не зовсім,
Що чую шурхіт княжих багряниць.

Моя княгине! Ти ідеш вмирати,
Піднявши вгору стомлене лице.
Я плачу й можу сліз не витирати.
Старі дуби, спасибі вам за це.

© Ліна Костенко

[Спасибо, старые дубы, за осень,
за провожанье радости и птиц.
Я, знать, ёще затуркана не очень,
коль слышу шорох княжих багряниц.

Моя княгиня! Гордо умирая,
не клонишь утомлённого лица.
Я молча плачу, слёз не вытирая.
Спасибо вам, дубы, за грусть конца.]