Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими, 
поміж дахами, балконами й вивісками, 
в надвечірнім затемненні сніжного міста, 
снується танго безпритульне, 
вигадане студентом консерваторії на узбіччі хідника 
з допомогою акордеона, романтичних уявлень і голоду. 
Акордеон виливає таку арґентинську пристрасть, 
аж у серцях перехожих попівен спиняється кров, 
і мандрівні папіросниці гостроплечі 
чорну фарбу виплакують з тихих очей, 
і газетні хлопчиська в картузиках 
тупочуть у такт босоногими черевиками, 
і нетанучі профілі хутряних пасажирок 
напівобертаються з авт і фіакрів, 
а меланхолійний добряк поліцейський 
відпускає, зворушений, з Богом дільничного прошака — 
перші ніжні поривання 
поцілунки і зітхання 
і твоя тремтяча рука 

І кожен музичний мідяк — це визнання, 
це шанс не померти з голоду, стати ґенієм, 
перепустка до ювілейного залу, 
десь поміж п'ятдесятими й шістдесятими, 
де статурне сопрано і тенор з широким ротом 
(і коли він його роззявляє — 
на люстру летять солов'ї), 
де вишивана публіка так достигає оваціями, 
ніби чорна хмара гнівним дощем, 
де медалі, і лаври, і сльози на бюстах хористок, 
де немає зимового танґо, забутого ще у тридцяті, 
а колючі, мов терня, красуні тобі несуть квіти, 
і шукаєш у пустці невидимий акордеон, 
але профіль тінистий напівобертається в ложі, 
щоб тобі посміхнутись прихильно, 
щоб закликати поночі, ніби в утрачений сад, 
у прожиті міста, у стемнілий, віддалений рай — 
перші неспокійні ночі 
перші муки снів дівочі 
і найперше слово — кохай 

Наче в мушлю сповзав ти по сходах додолу, 
обіймаючи акордеон, мов талію прачки, 
і невже це був ти, і невже ти до танцю їм грав, 
цим невмитим гостям опівнічних прокурених кнайп, 
цим укладачам бруку і швачкам, 
вуглярам, ковалям, копачам, сажотрусам, повіям, 
і невже це вони, проштовхавшись до твого плеча, 
все горланили: «Білу троянду-у!» 
І за першими тактами більшали очі 
недорослих танечниць, що, вену вколовши, 
вилітали попарно на світло, немов на поміст, 
і здіймалися білі ключиці в поривній задусі… 
І тоді в цьому димі, в цих випарах, там, 
поміж двадцятими, поміж тридцятими, 
так розмито й непевно напівобертається профіль, 
і ти ладен померти, і знову це танґо, і знов — 
перші клятви і моління 
перші стогони й боління 
і таємна перша любов…