стискаються долоні з кожним подихом
на склі залишають сліди
чорно-білими фарбами 
акварельними,
мішають краплі води

її знову нема, у моїх стінах
усе давно стерто, чотири білих
це моя територія 

за вікном зійшла нова зірка
а я чекаю на мрії
що мають прийти експрессом швидко
але немає донині
ти казала мені все буде добре
пробач і відпусти
але я не можу і кожен день
буду до тебе йти
у своїх снах, на безлюдній дорозі,
серед жовтого листя і сльози
на обличчі, кричу слова прості
і такі звичні:

Я чекатиму тебе завжди
я так хочу бути там де ти
прошу тебе не йди