Якось-то йдучи уночі 
Понад Невою... та, йдучи, 
Міркую сам-таки з собою: 
«Якби-то,— думаю,— якби 
Не похилилися раби... 
То не стояло б над Невою 
Оцих осквернених палат! 
Була б сестра, і був би брат, 
А то... нема тепер нічого... 
Ні бога навіть, ні півбога. 
Псарі з псарятами царять, 
А ми, дотепні доїжджачі, 
Хортів годуємо та плачем». 
Отак-то я собі вночі, 
Понад Невою ідучи, 
Гарненько думав. І не бачу, 
Що з того боку, мов із ями, 
Очима лупа кошеня — 
А то два ліхтаря горять 
Коло апостольської брами. 
Я схаменувся, осінивсь 
Святим хрестом і тричі плюнув 
Та й знову думать заходивсь 
Про те ж таки, що й перше думав.