У тієї Катерини 
Хата на помості, 
Із славного Запорожжя 
Наїхали гості. 
Один Семен Босий, 
Другий Іван Голий, 
Третій славний вдовиченко 
Іван Ярошенко. 
«З'їздили ми Польщу 
І всю Україну, 
А не бачили такої, 
Як се Катерина». 
Один каже: «Брате, 
Якби я багатий, 
То оддав би все золото 
Оцій Катерині 
За одну годину». 
Другий каже: «Друже, 
Якби я був дужий, 
То оддав би я всю силу 
За одну годину 
Оцій Катерині». 
Третій каже: «Діти, 
Нема того в світі, 
Чого б мені не зробити 
Для цієї Катерини 
За одну годину». 

Катерина задумалась 
І третьому каже: 
«Єсть у мене брат єдиний 
У неволі вражій! 
У Криму десь пропадає; 
Хто його достане, 
То той мені, запорожці, 
Дружиною стане». 
Разом повставали, 
Коней посідлали, 
Поїхали визволяти 
Катриного брата. 
Один утопився 
У Дніпровім гирлі, 
Другого в Козлові 
На кіл посадили. 
Третій, Іван Ярошенко, 
Славний вдовиченко, 
З лютої неволі, 
Із Бахчисараю, 
Брата визволяє. 

Заскрипіли рано двері 
У великій хаті. 
«Вставай, вставай, Катерино, 
Брата зустрічати». 
Катерина подивилась 
Та й заголосила: 
«Це не брат мій, це мій милий, 
Я тебе дурила...» 
«Одурила!..» — І Катрина 
Додолу скотилась 
Головонька... «Ходім, брате, 
З поганої хати». 
Поїхали запорожці 
Вітер доганяти. 
Катерину чорнобриву 
В полі поховали, 
А славнії запорожці 
В степу побратались.