Стоїть в селі Суботові 
На горі високій 
Домовина України, 
Широка, глибока. 
Ото церков Богданова. 
Там-то він молився, 
Щоб москаль добром і лихом 
З козаком ділився. 
Мир душі твоїй, Богдане! 
Не так воно стало; 
Москалики, що заздріли, 
То все очухрали. 
Могили вже розривають 
Та грошей шукають, 
Льохи твої розкопують 
Та тебе ж і лають, 
Що й за труди не находять! 
Отак-то, Богдане! 
Занапастив єси вбогу 
Сироту Украйну! 
За те ж тобі така й дяка. 
Церков-домовину 
Нема кому полагодить!! 
На тій Україні, 
На тій самій, що з тобою 
Ляха задавила! 
Байстрюки Єкатерини 
Сараною сіли. 
Отаке-то, Зіновію, 
Олексіїв друже! 
Ти все оддав приятелям, 
А їм і байдуже. 
Кажуть, бачиш, що все то те 
Таки й було наше, 
Що вони тілько наймали 
Татарам на пашу 
Та полякам... Може, й справді! 
Нехай і так буде! 
Так сміються ж з України 
Стороннії люди! 
Не смійтеся, чужі люде! 
Церков-домовина 
Розвалиться... і з-під неї 
Встане Україна . 
І розвіє тьму неволі, 
Світ правди засвітить, 
І помоляться на волі 
Невольничі діти!.. 

21 жовтня 1845