І хай ніхто не знає, як буде… Як буде…
Я поруч, і не зникну нікуди… Нікуди…
І хай ніхто не знає, шо далі… Шо далі…
Ми разом і це означає, шо все нормально…

Я вірю, в нас будуть крила –
Рано чи пізно,
Ми різні, знаю, і посміхнешся ти знову,
Ні слова,
Зима забула наші імена,
І ми не згадаємо часи, де були холодно нам…

Ей! Вдихаю дим і видихаю щастя твоє,
Тут я і ти, нікого, крім нас з тобою,
Я заспокою, знаєш, 
Завтра буде ліпше, дай
Свою руку, не бійся, я тримаю.

Я вірю в рай, забудь про Вавілон,
І все олл райт, я поряд, як би не було,
Я поряд до останнього подиху вітру ,
І витри сльози, доки ми разом, я витримаю… 

І хай ніхто не знає, як буде… Як буде…
Я поруч, і не зникну нікуди… Нікуди…
І хай ніхто не знає, шо далі… Шо далі…
Ми разом і це означає, шо все нормально…

Я вірю – поки ти поряд, все буде добре
Я обіцяю, правда,
Давай полетимо прямо за обрій,
Давай вже завтра,
І під ногами небо, а не кобри,
Я не боюся, я сам це обрав.

Ти не парся, вистоїм,
Все буде добре, звісно,
Тільки б вистачило кисню всім
В цій тисняві, і
В неділю ранком не спіши, не відкривай штори,
Не тікай, не біжи, стій, побудь поруч…

Дві тисячі дев’ятий, лютий
Метро, листок зім’ятий, люди,
Все нормальок, хоч і не знаю, як там буде.
Повторюю: дев’ятий плюс дві тисячі 
Хоча не знаю як буде, але лечу у височінь!

І хай ніхто не знає, як буде… Як буде…
Я поруч, і не зникну нікуди… Нікуди…
І хай ніхто не знає, шо далі… Шо далі…
Ми разом і це означає, шо все нормально…