Накрила нічка, тай тихесенька, 
Земленьку кругом. 
Лиш вітер мряки жене злегенька 
Над розіспаним лугом. 

І до любови накликає 
Чарівниченько-соловій. 
А місяць срібний розтягає 
Чарівну пряжу мрій. 

Там при окопах на долині 
Стоїть поручник молодий. 
Йому щохвилі вилітає 
Зітханнячко з грудей. 

"Спи, дівчино, спи, кохана, 
Злоті мрії-сни. 
І про мене, голубонько, 
Не забудь спімни". 

А там у Львові музики грають, 
Танець жваво йде. 
Дівочі очі як зорі, сяють, 
Любка всім вперед веде. 

І усміхається чарівно, 
І клонить голову на грудь. 
А сотник просить, сотник молить: 
"Кохана, не забудь". 

Сіріє ранок, світла гаснуть, 
Тяжіє сонна голова. 
А сотник шепче ще до вушка 
Прощальнії слова. 

"Спи, дівчино, спи, кохана, 
Злоті мрії-сни. 
І про мене, голубонько, 
Не забудь спімни". 

Ударив гранат, як грім гримучий, 
Землю розгорнув. 
Збудив окопи і ліс дрімучий, 
І ставок, що вже заснув. 

Там при окопах на долині 
Лежить поручник молодий. 
Йому потічком випливає 
Червона кров з грудей. 

І знову стихло все довкола, 
Ставок заснув, здрімнувся ліс. 
А тільки вітер по соснині 
Зітхання тихо ніс. 

"Спи, дівчино, спи, кохана, 
Злоті мрії-сни. 
І про мене, голубонько, 
Не забудь спімни".