Жив та був собі козак, зірви-голова,
Та й сподобалась йому, жінка другова.

Ніби досі він не жив, він шукав траву,
Попридвога зворожив, жінку другову.

Довелось іти на січ, під хоругвами.
Та й не з ним була в ту ніч жінка другова.

Шумно шабельки дзвенять, пил та зарище.
Їдуть на ворожу рать, два товариша.

Козак коника обняв, під попругою,
Кулю на себе прийняв,
Яка другові...

Вдвіче більше ворогів, друг знесиленний,
Пролунало серед гір: "Прощай милая!"

Поверталися на Січ, під хоругвами.
Гірко плакала в ту ніч, жінка другова...