Птаха на ймення Nachtigall

      
                
Мандрував хтось краями та зіткнувсь зі стіною, 
                            
Та й пробив головов так, що бризнула кров 
        
В синє небо зірками.
Славно, їй-богу, ті зірки запалали, 
І тоді мені батько сказали, 
Щоб я вже збирався в дорогу.

Славна дорога пролягала лугами.
Я ішов і шукав хто був смерть,
А тепер кого братом назвали.
А він тихо стояв за моїми плечима. 
Він спокійно стояв і дивився на мене 
Скляними очима.

                     
А за горою в гаю виднілася рідна стріха, 
                       
Стріха ховала тихо ґверову сталь.
Я ж на прохання мами ішов з чистими руками, 
Та в серці моєму лунко співав Nachtigall!

Дай мені руку, кличе славна дорога.
Ми підемо по ній у навколишній світ
Під проводом Бога.
Та той брат лиш стояв на суцвітті калини,
Його пальці судомно стискали
Тіло моєї дитини.

А за горою в гаю виднілася рідна стріха. 
Стріха ховала тихо ґверову сталь.
Я ж на прохання мами ішов з чистими руками, 
Та серце моє ущент розривав Nachtigall! 

Андрій Середа