Вийди, змучена людьми...

   
   С           Вийди, змучена людьми
       І одурена думками,
          Снами, мріями, казками, – 
            В лісі будем тільки ми.
            В лісі дзвонять солов'ї,
             Виливають щастя в звуки,
         Виливають в звуки муки
    Світові...

        Вийди! Я нарву квіток
           І встелю тобі дорогу
          Як улюбленій, як Богу, –
         Бо єдиний ти мій бог.
         Вийди, в муках каяття
         Я обмиюсь сліз дощами
       І терновими кущами
          Я ще раз пройду життя.
          Стану я в своїй крові,
           Наче голуб білий стану,
        І розкрию свою рану,
            
В рані – рани світові.

        І коли б уста твої
           Не скривилися в прокльони,
             В мене в серці вдарять дзвони,
       Заспівають солов'ї.
           З небом, з Богом я зіллюсь,
              Сяйвом Вишнього з тобою, –
           Кожний нерв зроблю струною,
        Сам я арфою зроблюсь.
       Як блаженний, я піду
          Вгору кручами, ярами;
          Буду ставить тобі храми,
          Доки в небо не ввійду.

Олександр Олесь