Не нарікаю я на бога

 
   
   Не нарікаю я на бога,
 
   Не нарікаю ні на кого.
                 
   Я сам себе, дурний, дурю,
                      
   Та ще й співаючи. Орю
                      
   Свій переліг – убогу ниву! –
                        
   Та й сію слово. Добрі жнива
                         
   Колись-то зійдуть. І дурю
                       
   Себе-таки, себе самого...
 
              
   Орися ж ти, моя ниво,
             
   Долом та горою!
              
   Та засійся, чорна ниво,
           
   Волею ясною!
                
   Орися ж ти, розвернися,
                
   Полем розстелися!
                
   Та посійся добрим житом,
           
   Долею полийся!
                
   Розвернися ж на всі боки,
               
   Ниво-десятино!
             
   Та посійся не словами,
             
   А розумом, ниво!
               
   Вийдуть люде жито жати,
          
   Веселії жнива!
                
   Розвернися ж, розстелися,
         
   Убогая ниво!
 
                    
   Чи не дурю себе я знову
                   
   Своїм химерним добрим словом?
                  
   Дурю! Бо лучче одурить
                   
   Себе-таки, себе самого,
                          
   Ніж з ворогом по правді жить
                        
   І всує нарікать на Бога.