Кожного ранку сонця проміння
Огортає тебе...
огортає тебе і світло проллється
на черству та темну груду каміння,
Що живе замість серця в тобі.

Але сонце проллється крізь долоні,
Розповість про небачені світи,
Про життя серед світла й на волі,
Те, що бачило воно і не бачив ти!

Тікаєш ти, щоб його не знайти,
Щоб його не бачити.
Тікаю я...тікаєм всі.

Чи не краще сидіти потупивши очі?
Не простіше робити те, чого не хочеш?
Тримати в голові: "як сплатити рахунки?"
- Що за кляте сонце! Що за дивні думки!

Воно б тебе навчило слухати серце,
ти міг би робити все, що заманеться.
Чекати з нетерпінням кожного світанку,
та ти уже сліпий із самого ранку - тікаєш.